Цими днями вшановуємо пам’ять київських євреїв, розстріляних нацистами в Бабиному Яру – жертв одного з найбільших воєнних злочинів Другої світової війни. Чим більше намагаєшся осягнути цю трагедію, наблизитися до неї, розгледіти – тим більш непроникною вона стає. Чорнота стає всеохоплюючою. І ти розбиваєшся об неї. Такою є природа Катастрофи. Щастя сяє і світиться. Банальність кричить і надимається, а горе – воно просто горе. Спазм у горлі та сухі виплакані очі – ні сліз, ні слів. А ще – попіл і пісок. Бездонний, бездушний яр, ненаситне провалля, у яке падають і падають нескінченно довго, як в уповільненій зйомці людські тіла, скошені кулеметним вогнем.
81 років тому, у вересні 1941, у серці християнського древнього Києва стався неймовірний злочин. 29-30 вересня, впродовж двох днів, на околиці Києва було вбито майже 34 тисячі київських євреїв. Переважно жінок, дітей, стариків. Єдиною провиною цих людей було те, що вони належали до єврейської національності.
Якщо Європу тінь нацизму накривала
поступово, то на Україну вона впала миттєво. Так, у нас не було величезних
концентраційних таборів смерті, де євреїв труїли Циклоном-б, а потім спалювали
у печах. Натомість у нас були гетто і масові розстріли єврейського населення
практично в усіх містах і селищах, де тільки з’являлися нацисти: Чернівці,
Рівне, Бердичів, Біла Церква, Житомир, Умань, Одеса, Харків – на мапі України
немає фактично живого місця, де б не сталося масових убивств. Ці розстріли –
складова Голокосту. Рут Клюґер, яка пережила Катастрофу, зауважила, що «Всі,
хто після Аушвіцу живе в країнах Східної Європи, мають Аушвіц у своїй історії».
Бабин Яр – це український Аушвіц. Місце
скоєння злочину, який у рази перевищує людську здатність розуміння. Аномалія
людяності. Ландшафт болю.
