День святого Миколая у грудні розпочинає цикл зимових свят в Україні. Це велике церковне свято і улюблений день дітлахів, які традиційно отримують «від Миколая» солодощі й подарунки.

Після переходу Православної церкви України на новоюліанський календар нова дата дня Святого Миколая — 6 грудня. За старим календарем свято відзначали 19 грудня.

Учні 3-Б класу з класним керівником Стальмашевською Мариною Миколаївною підготували вірш про Святого Миколая. Приємного перегляду.

  

Толерантність - її роль в житті людини

16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів толерантності, яка серед іншого підтверджує, що толерантність є не поступкою, а розумінням мультикультурності нашого світу, проявом поваги та терпимості. Всі люди за своєю природою різні, але рівні у правах. Толерантність вимагає справедливості та неупередженості від законодавства, надання кожній людині рівних можливостей для розвитку, проте закони хоча і є потрібними, проте цього часто недостатньо для виховання толерантного суспільства. Найбільш ефективним методом, згідно з декларацією, є виховання толерантності в людей – і з цього приводу Суспільне підготувало матеріал про повагу до інших, "мову ворожнечі" та прикладах дискримінації людей. Толерантність – риса цивілізованого суспільства. Тому що люди, які хочуть жити в гармонії та порядку, ніколи не ображатимуть, принижуватимуть чи будуть завдавати шкоди людині з протилежними поглядами. У розвинених країнах високий рівень толерантності: ніхто не обмежує свободу волі іншого через те, що не погоджується з чужим світоглядом. Якщо всі країни дійдуть високого рівня толерантності, то зменшиться кількість конфліктів на тлі релігій, національних інтересів, культурних відмінностей. Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від своїх переконань, байдужістю. Це відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомленні надійності власних морально-етично-громадянських позицій. Відсутність толерантності породжує ненависть. Ненависть веде до недовіри. Недовіра тягне за собою віддаленість людей один від одного. Нічого не нагадує? Наприклад, пострадянські країни, де політика партії заперечувала необхідність толерантності та постійно створювала нових ворогів? Україна тільки стає на шлях формування толерантного суспільства, але ці зміни, якщо вдасться сформувати у людей розуміння необхідності жити у мирі, будуть тільки на краще.

Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших Коли йдеться про виховання дітей, навряд чи хтось із дорослих захоче виховувати своє чадо через заохочення дискримінації. Як правило, "маленьким людям" намагаються прищепити доброту, сприяють розвитку емпатії. Бо ніхто з нас не народжується толерантним – це культурна звичка, яка формується з дитинства або яку ми самостійно формуємо в дорослому житті. Здатність приймати відмінності одне одного може вплинути на самопочуття людини. Толерантність знімає бар'єри та дозволяє мислити ширше. Також толерантність призводить до зменшення стресу та сприяє розвитку співчуття, співпереживання та розуміння почуттів іншого. Є кілька порад, які допоможуть вам виховати собі толерантне ставлення: Нагадайте собі, що ви у безпеці. Якщо хтось думає інакше та їхня думка відрізняється від вашої, це зовсім не означає, що ви помиляєтеся. Ви маєте повне право відстоювати ваші переконання, але якщо навчитися робити це неконфліктним шляхом, наводячи вагомі аргументи, то ви почнете відчувати себе впевненіше. Говоріть за себе. Спробуйте висловлювати свою думку точніше. Наприклад, "Я не згоден з тим, що… у мене інша думка…". Не слід агресивно розмовляти з людиною, яка думає не так, як ви. Обходьтеся без образ і переходу на особистості. Не провокуйте людину до сварки, висловлюючи образи: "Ви дурні, якщо так думаєте!" і т.п. Намагайтеся дізнатися більше, щоб зрозуміти іншу точку зору. Попросіть розповісти докладніше та поясніть, що хотіли б зрозуміти, як інша людина прийшла до такої думки. Будьте спокійнішими. На агресію на свою адресу люди схильні відповідати агресією. Не сваріться і не кричіть. Це може значно загострити ситуацію та перетворити її на справжній конфлікт. Шукайте точки дотику. Якщо, на перший погляд, нічого спільного не можете знайти, особливо якщо вас дратує людина і ви відчуваєте до неї неприязнь, відкладіть поспішні висновки про неї. Постарайтеся розглянути навіть найменшу схожість між вами, вашими думками та поглядами. Можливо, вам подобаються одна і та ж музика, книги або ви віддаєте перевагу схожим фільмам. Також це стосується і більш загальнолюдських поглядів – на життя, на безпеку в суспільстві, на краще майбутнє країни тощо. Точки дотику є завжди. Якщо їх не видно, це не означає, що їх нема. Пам'ятайте про це. Слідкуйте за своїми реакціями. Наші очі, міміка та жести говорять правду. Мова тіла – це такий самий спосіб спілкування. Наприклад, коли ви відчуваєте зневагу, то зітхаєте і закочуєте очі. Такі реакції говорять про нетерпимість і видають ваше ставлення до партнера зі спілкування та перебіг ваших думок. У цьому випадку стає очевидно, що ви вважаєте, що думка іншої людини абсолютно марна, і ніби кажете, що ви кращі за неї.

Книги про добро для дітей

Рі(з)дні люди. Повага та толерантність в книгах для дітей дуже важливі. Книга “Рі(з)дні люди” Тані Стус і Марти Кошулінської описує толерантність у широкому розумінні. Ми різнимося великою кількістю рис та особливостей: починаючи від статі, віку, кольору шкіри та закінчуючи темпераментом, характером та звичками. Книга “Рі(з)дні люди” навчає бути терпимими до таких самих, але інших людей. Завдяки вмілим ілюстраціям Марти Кошулінської та контурам різних людей ми можемо уявити себе на місці цих інших людей і стати трохи ближчими до них, зрозуміти та полюбити.

Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама. Толерантність буває різною, а нам слід навчати своїх дітей кожному її виду. Приклади терпимості знаходимо в книжках про інклюзивність. “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама” Оксани Драчковської – історія про одного особливого зайчика, який не може ходити та стрибати. У Зайчика з’являється зручний візочок і він починає ходити до школи разом з іншими дітками. Книга “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама” навчає сприймати та розуміти особливих діток, не боятися допомагати їм та товаришувати з ними.

Як зрозуміти козу. Толерантність у казках завжди постає в алегоричній формі, оскільки в такий спосіб дітки найкраще розуміють складний світ взаємодії з іншими людьми. Дуже незвичайна казка “Як зрозуміти козу” від Тараса Прохаська закликає “зрозуміти козу”, тобто побачити світ очима іншої істоти. Кроти, білки, зайці, лисиці, вовки – цілком звичні казкові герої. А як щодо острову кіз, які розмовляють іншою, ніж лісові мешканці, мовою? Казка ставить дорослі запитання про інших людей, яких, на перший погляд, неможливо зрозуміти, проте якщо трохи постаратися, то все можливо! 

Інформацію взято з джерел: 

https://suspilne.media/181178-den-tolerantnosti-ak-vihovuvati-v-sobi-tolerantne-stavlenna-do-insih/ http://www.hopeandhomes.org.ua/blog/knyzhky-iaki-varto-prochytaty-dlia-vykhovannia-tolerantosti/ https://book-ye.com.ua/blog/e-shcho-chytaty/khudozhni-knyhy-pro-tolerantnist-ta-multykulturnist/

Звіт про проведення місячника шкільних бібліотек -2023 Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 12.08.2014 року №931 «Про проведення щорічного Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек» в період з 01.10.2023 по 31.10.2023 в ЗЗСО України було проведено Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек. Шкільна бібліотека як структурний підрозділ закладу загальної середньої освіти і важливий складник його освітнього простору посідає важливе місце у системі виховання учнів. Цього року заходи проводилися під гаслом «Вірю в майбутнє твоє, Україно!». Бібліотекарем Вальчук Н.О. був розроблений та складений план проведення Місячника. У ньому взяли участь учні з 1 по 11 класи. Протягом місяця в холі школи на учнів чекали виставки-огляди літератури «Минуле України», «Свята та традиції нашої неньки» віртуальна подорож: «Україна дивує». У шкільній бібліотеці були оформлені книжкові виставки на тему: «Доторкнись до джерел славної історії», «Україно! Мій коханий краю», «Святами дзвенить українська хата», «Моя Україна». Класним керівником 5-Г класу була проведена бесіда з учнями на тему «Українська держава та її національна символіка»; година спілкування проведена класним керівником 7-В класу на тему «Державні символи України»; з учнями 7-Д класу бібліотекарем Вальчук Н.О. та класним керівником Лоїком О.В. проведено круглий стіл «Українці – минуле, сучасне, майбутнє…»; з учнями 9-А класу літературна гра «Країна мовних цікавинок». Класні керівники та учні 3-4 класів долучилися до інформаційного паркану «Моя Україна». Учні 6-А класу взяли участь у виготовлені прикраси з кольорів національної символіки (Вальчук Н.О., Нежевенко Р.С.)

Трагедія Бабиного Яру

 

      Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова. Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня. Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.

7 книг про Бабин Яр

ШОА в Україні. Історія свідчення, увічнення

Це ключовий англомовний текст. По той бік океану ця книга є засадничою. Вона стосується історії свідчень і меморіалізації. Найвидатніші західні історики зібрали докупи надзвичайно точні і високоякісні дослідження. Тут є Тімоті Снайдер: "Життя і смерть західно-волинських євреїв". Є Карел Бергоф і  історія  Діни – свідка, яка пережила Бабин Яр. Книга перекладена українською мовою.

"Чому це не зроблено" Віктора Некрасова та  промова Івана Дзюби на 25 роковини Бабиного Яру

Текст написаний російською мовою в 1959 році. Віктор Некрасов та Іван Дзюба – це ті кияни, які мали мужність попри заборону, переслідування та знищення "Чорної книги", яку укладали Гроссман та Еренбург порушити мовчання. Віктор Некрасов мав вже письменницький авторитет у темі війни. Він автор  книги "В окопах Сталінграду". Мовчання допустиме лише там, де вже все сказано, а там, де не сказано воно стає спільником неправди і несвободи.  Некрасов і Дзюба чітко сказали, що мовчання про Бабин Яр – є спільником неправди, несвободи і ментального та культурного рабства. Саме вони дали початок спіралі нових розмов про Бабин Яр. Вони наголосили на двох важливих речах: Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. Тому українець не має права забувати про неї так само, як і євреї.

"Бабин Яр" Анатолія Кузнєцова

Це роман-документ, де не єврей розповідає про те, свідком чого він став. У 2009 році книгу перевидали українською мовою. Цього ж року на розі Кирилівської і Петропавлівської вулиць з’являється бронзова статуя хлопчика, який читає оголошення, про те, що всі євреї міста Києва мають прийти до Бабиного Яру. Це власне Анатолій Кузнєцов у дванадцятирічному віці, який став свідком тих моторошних подій у Бабиному Яру. Так кожен на вулиці Києва може зустріти свідка. Ця зустріч зі свідком когось шокує, а когось змушує пригадати в якій історії ми живемо. Таким шоком була поява книги Анатолія Кузнєцова в середині 60-их років. Вона з’явилася в цензурованому вигляді шаленим накладом в 2 мільйони примірників в часописі "Юність" і 150 тисячним накладом книгою. Через конфлікт з режимом автор емігрує до Лондона, де отримує політичний притулок і працює на радіо "Свобода". У 1979 році Анатолій Кузнєцов помер загадковою смертю. Анатолій Кузнєцов – дуже важливий свідок. У 1941 році він вів нотатки і його джерела як прямого свідка дуже цінні для вивчення цієї трагедії.

Чорна книга

Найстарша і найновіша книга, оскільки українською вона вийшла лише цього року. Василь Гроссман та Ілля Еренбург збирали матеріали в ході Другої світової війни про злочини в Бабиного Яру та інших місцях. Чорна книга вперше зібрала ці тексти, дала їм форму. Вона була заборонена сталінською владою, хоча вже була верстка. Дуже важливо, що книга не зникла назавжди. Далі є карколомна історія про друк на Заході в Лазаньї та в Ізраїлі. І лише цього літа  Чорна книга з’явилася українською мовою у видавництві "Дух і літера". Це пам'ять про те, як від початку 40-их років починається боротьба за правду за Бабин Яр. Чорна книга – це сильний свідок, який укладали надзвичайно талановиті письменники.

Бабин Яр. Історія і пам'ять

Це дуже важливий приклад співпраці. Книга вийшла українською і англійською мовами. Передмова Нормана Наймака. Упорядники: Владислав Гриневич і Пол Роберт Магочі . Тут є також Карел Бергоф "Україна під нацистською владою", Віталій Нахманович "Бабин Яр як символ Голокосту" та інші українські і західні дослідники.  

"Бабин Яр. Голосами" Маріанни Кіяновської

Маріанна отримала за цю книгу Шевченківську премію. Дуже складна книжка для прочитання. Видана у видавництві "Дух і літера". Цього серпня Київ мав шанс почути голоси Бабиного Яру на території Софії Київської. Ця книга – видатне явище на рівні видатних книг двадцятого століття.

"Мабуть Естер" Катерини Петровської

У тексті багато документу, багато біографічного, персональної приватної історії.  Книга написана німецькою і перекладена багатьма мовами. Мабуть Естер – це метафора того, що сталося з людьми наприкінці вересня 1941 року. Це ім’я жінки, яка загинула в Бабиному Яру, але при цьому не дійшовши до нього. В родині не пам’ятають її ім’я, оскільки пам'ять його стерла. Тому вони припускають, що її звали мабуть Естер. Катя Петровська акцентує увагу на думці, що в Бабиному Яру немає чужих. Це не питання ідентичності, це питання порядності.

Інформацію взято з джерел: http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=94293

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-tragediyi-babynogo-yaru-2022

"Слався,величайся,українська книго,серед дітвори"

 

         Щороку хвилююча мить чарівної весни приносить до бібліотек України традиційне і довгоочікуване свято — Всеукраїнський тиждень дитячого читання – час, сповнений дивовижного книжкового розмаїття, свято тих, хто творить книгу, і тих, хто любить читати, дні веселих пригод і літературних відкриттів.

Цього року Тиждень читання у ліцеї  проходить під гаслом

         «Слався,величайся,українська книго,серед дітвори!».

 Він буде наповнений зустрічами з найулюбленішими дитячими книжками, літературними подорожами, цікавими творчими проєктами учнів ліцею, іграми та вікторинами, різноманітними конкурсами, акціями, презентаціями, бібліотечними уроками, про історію створення книги.

Всесвітній День письменника

 

Щорічно 3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника – професійне свято літераторів (World Day of the writer). Повна назва цього свята Всесвітній день миру для письменника.

 

Висловлювання відомих людей про письменницьку працю:

 

- "У письменника тільки і є один учитель: самі читачі" 

- "Той, хто не сподівається мати мільйон читачів, не повинен писати ані рядка" (Йоганн Гете).

- "Бути цікавим – перший обов’язок маловідомого автора. Право бути нудним мають тільки ті письменники, які вже прославилися" (Едмунд Берк).

- "Література – це таке заняття, при якому потрібно знову і знову доводити, що у тебе є талант, людям, позбавленим будь-яких талантів" (Жюль Ренар).

 

Тож сердечно вітаємо наших знаних письменників, молодих авторів, а також - усіх, хто мріє стати письменником, і вже зараз робить свої перші кроки.

 

"Незалежна і свята ти - мати Україна"

На полях Першої світової війни українцям довелося воювати один проти одного в лавах ворожих армій. Імперії охопили нестабільність та революції, це дало надію поневоленим народам на здобуття права на власне самовизначення.

Українська революція, що розпочалася після повалення російського царату, здобула ключове — проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) 7 листопада 1917 року. Щоправда, спочатку йшлося про автономний статус у складі Росії, однак більшовицьке вторгнення показало, що єдиним шляхом для українців є незалежність. Це й було закріплено IV Універсалом 22 січня 1918 року. В установчому документі чітко прописана соборницька перспектива державної політики: тобто об’єднання всіх українців в кордонах однієї держави.

    3 січня 1919 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ) було офіційно затверджено рішення про об’єднання. Тоді ж УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, щоб завершити решту формальностей.

  У день першої річниці проголошення IV Універсалу, 22 січня 1919 року, на розширеному засіданні Директорії у присутності галицьких делегатів було підписано спеціальний документ, який увійшов в історію під назвою «Акт Злуки».

«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна… Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду», — зазначено в Універсалі Директорії.