"Незалежна і свята ти - мати Україна"

На полях Першої світової війни українцям довелося воювати один проти одного в лавах ворожих армій. Імперії охопили нестабільність та революції, це дало надію поневоленим народам на здобуття права на власне самовизначення.

Українська революція, що розпочалася після повалення російського царату, здобула ключове — проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) 7 листопада 1917 року. Щоправда, спочатку йшлося про автономний статус у складі Росії, однак більшовицьке вторгнення показало, що єдиним шляхом для українців є незалежність. Це й було закріплено IV Універсалом 22 січня 1918 року. В установчому документі чітко прописана соборницька перспектива державної політики: тобто об’єднання всіх українців в кордонах однієї держави.

    3 січня 1919 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ) було офіційно затверджено рішення про об’єднання. Тоді ж УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, щоб завершити решту формальностей.

  У день першої річниці проголошення IV Універсалу, 22 січня 1919 року, на розширеному засіданні Директорії у присутності галицьких делегатів було підписано спеціальний документ, який увійшов в історію під назвою «Акт Злуки».

«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна… Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду», — зазначено в Універсалі Директорії.