День затвердження Державного Прапора України

 

Саме цього дня 1992 року Верховна Рада України офіційно затвердила синьо-жовтий стяг як Державний прапор України. Це рішення ознаменувало важливий момент в історії України, символізуючи боротьбу і перемогу нації. Прапор, що складається з двох рівновеликих горизонтальних смуг ‒ верхньої синьої та нижньої жовтої ‒ уособлює дух української держави, її традиції та незламну волю народу.

Український прапор – це не просто державний символ, це уособлення багатовікової історії державотворення країни, символ національної єдності, честі та гідності, він є символом героїчної боротьби, стійкості та державотворчих зусиль українського народу.

Синьо-жовтий стяг уособлює гордість, віру та постійну боротьбу української нації за незалежність і суверенітет.

День затвердження Державного Прапора України ‒ це важлива подія, яка вшановує історію, культуру та незламний дух української нації. Це день, який об’єднує українців по всьому світу у спільному почутті ідентичності та мети, нагадуючи нам про нашу багату спадщину та безперервний шлях до процвітаючої та вільної нації.

 

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

27 січня увесь світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Під цим терміном розуміють регулярні утиски, гоніння та навмисне винищення нацистами єврейської нації. Геноцид мав місце з 1933 по 1945 роки та супроводжувався жахливими діяннями нацистського режиму. За цей час було знищено понад 5 000 000 осіб єврейської національності.

27 січня – знакова дата для представників єврейської народності. Саме в цей день після закінчення Другої світової війни у 1945 році війська одного з українських фронтів звільнили в’язнів з Аушвіц-Біркенау (також відомий як концтабір Освенцим). Це найбільший за розмірами табір смерті, що був заснований нацистами для масового фізичного знищення негідних, за переконаннями нацистської Німеччини, осіб. 

За розпорядженнями нацистської верхівки першими знищували польських євреїв та євреїв-вигнанців з Рейху. Перший концентраційний табір в Польщі був відкритий взимку 1941 в Хелмно. Приміщення було обладнане так званими душогубками, до яких заганяли ув’язнених циган та євреїв та запускали чадний газ, від якого ті помирали.

Найбільшим концентраційним табором із знищення осіб єврейської національності був Аушвіц (Освенцим). До 1943 року в ньому функціонували 4 газові табори, де щодня знищували 5-6 тисяч людей. За оцінками експертів в цьому таборі смерті за час його існування загинуло понад 2 мільйонів осіб.

Після вторгнення німецьких військ на територію України, яка на той час входила до складу СРСР, операція з масового винищення представників єврейської народності розпочалася і тут. Зокрема, ініціювалися погроми єврейських осередків. Одним з таких погромів відбувся влітку 1941 року у Львові. В цей день загинуло близько 5 000 євреїв, а за літо було знищено ще 5 000 осіб, що належали до єврейської інтелігенції.

Подібні події мали місце в Києві. Після того, як у 1941 році радянські підпільники влаштували саботаж, всіх київських євреїв зібрали та розстріляли в Бабиному Яру. За офіційними даними, за кілька днів було вбито понад 30 000 осіб.

Це був не єдиний масовий розстріл, що мав місце у Бабиному Яру та розміщеному неподалік Сирецького концентраційного табору. Знищення євреїв відбувалося тут у період з 1941 до 1943 року.

Офіційно вважається, що за час геноциду єврейського народу, було знищено понад 6 мільйонів євреїв. Серед них 30% складали діти. Саме таку кількість було оголошено під час проголошення вироків трибуналу у Нюрнберзі. Проте ці числа дуже узагальнені, оскільки неможливо встановити поіменно чисельність всіх жертв через масове винищування цілих сімей, родин та громад. У результаті, не залишалося навіть рідних, які могли б повідомити про втрату близьких людей.

У меморіалі Голокосту в Єрусалимі є поіменний перелік ідентифікованих жертв, до якого вписано 4 000 000 трагічно загиблих. Серед них 3 000 000 – польські євреї, 1 200 000 – радянські, 140 000 – литовські та 70 тисяч – латвійські євреї.

У різних країнах діють музеї та встановлені меморіали, присвячені пам’яті жертв Голокосту. Щороку 27 січня тут відбуваються траурні заходи, акції та церемонії, під час яких пригадуються деталі цих жахливих подій.

Інформаційно-бібліотечний центр запрошує до перегляду книжкової виставки присвяченій Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту

 

 

 

Павло Тичина

135 років від дня народження 

Павла Григоровича Тичини (1891–1967) - українського поета, 

перекладача, публіциста, громадського та державного діяча, 

новатора поетичної форми

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. Пройшовши проби голосу, у 1900 р. став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі.

У 1906 р. вже написав свій перший вірш. Його твори вперше були надруковані в журналі «Основа».

У 1907-1913 рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Ще зовсім молодим почав спілкуватися з корифеями української літератури — М. Коцюбинським, В. Самійленком.

Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту. Одночасно працював редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.).

У 1917 р. став членом редколегії газети «Рада». У 1918 р. вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка була зустрінута прихильно. У 1920 р. виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг».

У 1923 р. поет переїздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року виходить збірка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П. Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напів-вимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, стоїть великий біль справжнього митця.

До передвоєнних збірок Павла Тичини належать «Чернігів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.). «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р,). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга».

Найфундаментальнішим твором Павла Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом всього життя. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.) Знав кілька мов, перекладав багато творів.

Помер Павло Григорович Тичина 16 вересня 1967 р.

День Соборності України

 День Соборності України

Ланцюг Єдності

Дата 22 січня є надважливою для українців, адже у цей день ставалися доленосні для нашого народу події.

22 січня 1918 року - ІV Універсал Центральної Ради проголосив УНР "самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу", а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат - Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад - волосних, повітових і місцевих, доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну.

Також слід згадати, що 21 січня 1990 року живий ланцюг, утворений сотнями тисяч людей, з'єднав Київ та Львів на пам'ять про Акт Злуки. Офіційно - 400 тисяч, неофіційно - близько 4 мільйонів наших співгромадян.

Тому День Соборності - це нагадування для всіх українців про те, Що сила нашої держави - в єдності українських земель, а сила народу в єдності людей. І особливо тепер нам слід про це пам'ятати!

 

День вшанування захисників Донецького аеропорту

 День вшанування захисників Донецького аеропорту

 

Відзначається щорічно відповідно до наказу міністра оборони та Головнокомандувача Збройних Сил України № 21/24 від 20.01.2022 р.

"КІБОРГИ ВИСТОЯЛИ, НЕ ВСТОЯВ БЕТОН"

 

 — фраза, яка увійшла в історію разом із подвигом бійців України

Героїчна оборона Донецького аеропорту стала символом незламності та мужності українських військових. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли ворогу, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціям ворога та встановили контроль над Донецьким летовищем.

Пізніше, коли Донецьк було окуповано, ворог не припиняв спроби відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, декого – посмертно.

21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військових, оскільки об’єкт в результаті численних боїв повністю зруйнували, він став непридатним для оборони. 22 січня 2015 року з території терміналів з боями вийшли 20 бійців.

За стійкість та непереможність захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами» – вони стали символом незламного духу українського народу.

Оборона Донецького аеропорту показала, що сила духу українців сильніша за російську зброю. Українські захисники можуть дати відсіч будь-якому ворогу, навіть якщо він має суттєві переваги… Оборона ДАПу змінила ставлення до України у світі.

Вшануємо пам’ять загиблих оборонців Донецького аеропорту!

 

Міжнародний день волонтера

Майстер-клас "Орнаменти на гільзах"

Напередодні Міжнародного дня волонтера в Інформаційно-бібліотечному центрі відбулися майстер-класи з навчання петриківському розпису. Художниця Наталія Ніколаєва ознайомила учениць 8-х класів з основами традиційного українського декоративного мистецтва. Учасниці дізналися про історію та особливості петриківського розпису, опанували основні елементи орнаменту, техніку виконання, створення квіткових і рослинних композицій. 

Окремою частиною були практичні заняття під назвою "Орнаменти на гільзах", де учениці мали змогу розмалювати військові гільзи, поєднавши народний орнамент із сучасним художнім баченням.

Усі створені роботи були подаровані волонтерам.