Ліна Костенко

    Видатна українська поетеса і письменниця Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині в учительській родині. У шестирічному віці переїхала разом із батьками до Києва, де й пішла до школи. Батько поетеси був педагогом і поліглотом - Василь Костенко самотужки опанував 12 мов. Його заарештували у 1936 році як «ворога народу» і засудили до 10-річного ув’язнення.

    Хист до слова проявився у юні роки Ліни. Вона відвідувала літературну студію. А перші вірші поетеси були опубліковані, коли їй було лише 16. Закінчивши школу на відмінно, вона вступила до київського педінституту імені Горького (нині – Драгоманова), хоча й мріяла про філософію. Почавши навчання у Києві, Ліна Костенко продовжила його у Москві - у тамтешньому літературному інституті, де знайомиться з Єжи Яном Пахльовським - польським прозаїком, котрий стане першим чоловіком Ліни та батьком її доньки - також поетеси, письменниці та культурологині Оксани Пахльовської.

    До 1960-х років Ліна Костенко підходила, маючи вже три поетичні збірки. У 1957 році були видані «Проміння землі», у 1958 - «Вітрила», у 1961 році світ побачила світ збірка «Мандрівки серця». Здавалось би, її літературна праця оцінена належним чином, але наступні збірки «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора» були недостатньо прорадянськими та надто проукраїнськими і тому не були надруковані.

    Для віршів Ліни Костенко настає нова пора - вони починають поширюватися «самвидавом».

    За молодою Ліною Костенко впадали всі чоловіки, але вона тримала дистанцію, згадував поет Микола Сом (помер у 2013 році). «Василь Симоненко був у неї закоханий. Він казав: «Мене удостоїла своїм поглядом Косталіна». Микола Вінграновський захоплювався Ліною», - розповідав Сом.

За словами Сома, саме він познайомив Ліну Костенко з її другим чоловіком Василем Цвіркуновим. У пари народиться син Василь. Знайомство з Цвіркуновим, директором кіностудії Довженка, відбулося у 1963-му. Йому було 46 років, Ліні - 33. У шлюбі з Цвіркуновим Ліна Костенко прожила 25 років - до його смерті.

    У 70-ті роки Ліна Костенко потрапила до «чорного списку», складеного особисто секретарем ЦК КПУ з ідеології Маланчуком. Лише після його відходу в 1977 році виходить в світ збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а через два роки - спеціальною постановою Президії СПУ - історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років.

    У 1987 році «Маруся Чурай» і збірка «Неповторність» Ліни Костенко були удостоєні Шевченківської премії.

    З початком 90-х інтерес до творчості Ліни Костенко зростає незмірно. Її «Вибране» 1989 року одразу стає раритетом, її цитують, про неї пишуть книги. А Ліна Костенко тим часом демонстративно залишає Спілку письменників та йде «в духовну еміграцію».

    Її стосунки з новою владою були майже такими, як і в сумнозвісний «період застою»: поетесу намагалися не помічати, потім спробували «приручити». Але коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася іти на церемонію нагородження.

    Пізніше вона так само відмовиться від звання Героя України, яким її захоче нагородити Віктор Ющенко.

    Роман «Записки українського самашедшого» - перший прозовий твір Ліни Костенко - побачив світ у 2010 році. Роман практично одразу ж став українським бестселером.

    "Триста поезій" - це найповніше зібрання творів української поетеси часів Незалежності. 

                                           

 

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Інформаційно-бібліотечним центром підготовлено книжково-ілюстративну виставку